Пошук по сайту


Мартін іден роман - Сторінка 8

Мартін іден роман

Сторінка8/55
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   55


Минуло кілька тижнів. Мартін Іден вивчав граматику, переглядав порадники гарних манер і жадібно поглинав книжки, що захоплювали його уяву. З людьми свого кола він не бачився зовсім. Дівчата з «Лотосу» ніяк не могли збагнути, що це з ним сталося, і засипали Джіма питаниями, а деякі хлопці, що боксували у Райлі, навіть ні раді, що Мартін більше не приходить. Він тим часом знайшов новий скарб у бібліотеці. Граматика роз’яснила йому основи мови, а ця нова книжка — основи поезії, і він почав вивчати розмір, будову й форму, що крилася під любою йому красою. Далі він натрапив на одну сучасну студію, що розглядала поезію як образотворчість; задля доказовості тут було наведено багато прикладів з найкращих літературних творів. Жодного роману по читав він так захоплено, як цю книжку. І його свіжий, незайманий двадцятилітній розум, підштовхуваний жадобою знання, легко засвоював прочитане, виявляючи незвичайну для пересічного студента силу. Коли він тепер оглядався назад, то відомий йому давніша світ — світ далеких країн і морів, кораблів, матросів та новій — видавався вже дуже малим; проте, зливаючись із новим світом, давній ширшав. Його розум прагнув єдності, але Мартін здивувався, помітивши перші ознаки зв'язку між обома світами. Сам він, проймаючись високими думками й красою, що знаходив у книжках, теж виріс. І тоді ще більш упевнився, що в тому товаристві, до й кого належить Рут та її родина, всі чоловіки й жінки тільки такими думками й живуть. Там унизу, де жив він, напував бруд, що заплямував йому все життя, і він жадав очиститися й піднестись у ті сфери, де жили вищі класи. І в дитячі роки, і в юнацькі гнітила його якась непарадна тривога. Він і сам не знав, чого хотів, але таки прагнув, хоч і марно, аж поки познайомився з Рут. А тепер ця тривога стала гостра й болюча, і нарешті він ясно зрозумів, що жадає краси, знання та любові. Останніми тижнями він разів шість бачився з Рут, і після кожної зустрічі світ в його очах кращав. Вона допомагала йому в англійській мові, виправляла вимову й учила арифметики. Але їхні розмови не обмежувались елементарною наукою. Він занадто багато бачив у житті, і розум мав занадто зрілий, щоб задовольнятися тільки дробами, кубічними коренями й граматичним аналізом. Тож часом вони розмовляли зовсім про інше — про вірші, які він саме читав, про поета, якого вона саме вивчала. А коли інша читала йому вголос улюблені уривки, він відчував невимовне блаженство. Ніколи не чув він такого голосу: кожен звук додавав йому любові, від кожного слова сильніше билося серце. Це був голос, сповнений спокою й музичних переливів — ніжний, соковитий виплід культури та духовної шляхетності. Слухаючи її, він мимохіть згадував гострі голоси дикунських жінок, портових повій і не набагато мелодійніші голоси робітниць та дівчат його класу. Одразу ж починала працювати уява, всі ці жінки довгою низкою проходили в пам’яті, і на їх тлі ще більше сяяв ореол Рут. Його захват сягав ще далі, коли він бачив, як глибоко проймається вона тим, що читає, і захоплюється красою поетичної думки. Вона багато читала йому з «Принцеси», і він не раз помічав, як на очі їй набігали сльози,— така вражлива була душа дівчини. В ці хвилини її зворушення так підносило його, що він здавався собі рівним богові, і, слухаючи її та дивлячись на неї, мовби заглядав у лице самому життю, прозираючи в його найглибші таємниці. І, усвідомивши, на яку висоту витончених переживань він злетів, Мартін зрозумів урешті, що це — кохання і що це річ найвища в світі. Лабіринтами пам’яті пропливали тоді всі втіхи й захоплення минулого — сп’яніння від вина, жіночі пестощі, брутальна гра фізичного змагання,— і все це видавалося йому низьким і недостойним проти того високого запалу, яким він тепер горів. Для Рут, одначе, взаємини їхні були неясні. Вона не мала жодного досвіду в любовних справах. Вона знала про це лише з книжок, де події повсякденного життя силою фантазії переносилися в казкове царство нереальності. їй і на думку не спадало, що цей неотеса матрос закрадається в її серце і будить там потаємні сили, які можуть колись прорватися й залляти її хвилями вогню. Вона не відала, що таке справжній вогонь кохання. Що вона знала про це — то була суща теорія: вона уявляла кохання, як мерехтливе сяйво зірок, як нечутне спадання роси або дзюркіт тихої річки, як прохолодний оксамит літньої ночі. Для неї це була ніжна прихильність, служіння коханому серед небесного супокою, серед аромату квітів та імлистого сяйва. Вона й гадки не мала про вулканічні пориви кохання, про його пекучий жар, що обертає серце в усипану гарячим попелом безплідну пустелю. Не знала вона ані власних сил, ані сил життя, і глибінь його була для неї мором ілюзій. Подружнє щастя її батьків виглядало їй на ідеал любовного спілкування, і вона була певна, що одного дня без будь-яких хвилювань та боротьби вона теж розпочне таке саме безхмарне, радісне життя з коханим. Отже, вона дивилася на Мартіна Ідена, як на нову, незвичайну для неї людину і думала, що саме ця незвичайність і справляє на неї таке враження. Анічого не було тут неприродного. Вона так само чудно почувала себе, дивлячись у зоопарку на диких звірів, спостерігаючи бурю або здригаючись від сліпучої блискавки. Все це було пов'язане з таємницями космосу, і так само щось космічно ввижалося і в ньому. Він прийшов до неї, обвіяний вітрами безмежних просторів та розлеглих країн. На обпою! його відбився блиск тропічного сонця, а в пружних м'язах буяла первісна сила. Шрами та рубці в нього на тілі були тавром того загадкового світу брутальних людей і ще брутальніших вчинків, що починався десь поза її обрієм. Він був неприборканий та дикий, і марнославство її було потай утішене, що він такий покірний їй. Нею порушиш до того ж цілком природне бажання приручити дикуни. Це бажання було несвідоме, і вона навіть гадки по мала, що хоче зліпити з нього подобу свого батька, котрий здавався їй взірцем довершеності. Через свою недосвідченість не могла вона зрозуміти, що космічне почуття, яким Мартін її запалював, було найбільшою космічною силою — любов’ю, що з однаковою непереможністю вабить одне до одного і чоловіка, й жінку, змушує м інші битися на смерть під час парування і навіть найдрібніші часточки єднає докупи. Швидкий Мартінів розвиток будив у неї подив і цікавість. Несподівано вона відкривала в ньому чимало гарного, що день у день розпускалося, немов квітка на родючому грунті. Вона вголос читала йому Браунінга і не раз бувала заскочена його оригінальним тлумаченням неясних рядків. Годі було їй здогадатися, що, знаючи людей та життя, він далеко частіше, ніж вона, схоплював поетову думку. Ного міркування здавалися їй наївними, хоч незрідка вона захоплювалася сміливим льотом його фантазії, яка бігла по такій широкій орбіті серед зоряних просторів, що, неспроможна здогнати її, вона тільки трепетала перед цією незбагненною силою. Потім вона грала Мартінові — тепер уже не визивно,— і музика відкривала в ньому незмірні глибини. Його душа розкривалася до музики, як квітка до сонця, і невдовзі він позабув криків ні популярні мелодії робітничої околиці, а перейшов до класичних творів, що їх Рут знала з лекцій і виконувала майже напам’ять. Проте він відчував якусь демократичну прихильність до Вагнера[9], а увертюра до «Тангейзера», коли Рут пояснила її, сподобалась йому найбільше. В ній він бачив своє життя. Тема Венериного грота нагадувала Мартінові власне минуле, а Рут він ототожнював з «Хором пілігримів». Мало не в екстазі ширяв він у цьому царстві духів, де точилася одвічна боротьба добра і зла. Іноді він ставив їй такі запитання, що на мить її брав сумнів, чи правильно вона розуміє музику. Зате, коли вона співала, він ні про що вже не питав. Тут вона була бездоганна, і він сидів непорушно, зачарований божественною чистотою її сопрано. Мимоволі він пригадував жалюгідне попискування й вереск простих фабричних дівчат та пропиті голоси охриплих від джину портових блудяжок. Рут охоче співала і грала йому. Адже це їй вперше трапила до рук людська душа, і так розкішно було ліпити з неї що хочеш, бо їй здавалося, що вона формує душу Мартінові і наміри має добрі. Крім того, їй з ним було приємно, він уже не лякав її. Те почуття, що спочатку відштовхувало її від нього, то ж був страх перед темною стороною власної душі, але тепер той страх непробудно спав. Несвідомо вона вважала його своєю власністю. Та й він якось підбадьорював її. Вона напружено працювала в університеті, і їй корисно було часом одірватися від книжкового пилу й подихати свіжіш морським повітрям, що віяло від нього. Сила! Ось чого їй бракувало, а він великодушно ділився з нею своєю силою. Опинитися з ним в одній кімнаті, зустріти його на порозі — вже означало дихати на повні груди. І коли він ішов додому, вона бралася за свої книжки з новим запалом і з подвоєним завзяттям. Вона знала свого Браунінга, але ніколи не думала, як небезпечно гратися з людською душею. Що більше зацікавлювалась вона Мартіном, то палкіше хотіла переробити його життя на свій смак. — От візьміть містера Бетлера,— сказала вона якось, коли граматику, арифметику та поезію на разі було вичерпано.— Спершу йому щастило не дуже. Його батько, банковий касир, прохворівши кілька років, помер в Арізоні від сухот, і містер Бетлер — його звуть Чарлз Бетлер — лишився зовсім самотній. Батько його з Австралії, і в Каліфорнії у них немає ніяких родичів. Він пішов працювати до друкарні,— я кілька разів чула від нього що Історію,— і спочатку одержував три долари на тиждень. А тепер він має щонайменше тридцять тисяч на рік. Як він дійшов цього? Він був чесний, сумлінний, працьовитий і ощадний. Не дозволяв собі жодної з тих розваг, що до них вдаються молоді хлопці. Він узяв за правило будь-що відкладати щотижня певну суму. Звісно, незабаром він почав заробляти більше ніж три долари, і в міру того, як зростав його заробіток, зростали й заощадження. Удень він працював, а ввечері ходив до початкової Ніколи. Він завжди думав про майбутнє. Пізніше почав відвідувати вечірню середню школу. Сімнадцяти років він уже був складачем і заробляв добрі гроші, але його честолюбність цим не задовольнилася. Він жадав кар’єри, а не шматка хліба, і готовий був усім пожертвувати заради майбутніх благ. Він вирішив вивчити право і почав а кур’єра в конторі мого батька — подумайте тільки! — за якихось чотири долари на тиждень. Але він навчився бути ощадним і навіть з цих чотирьох доларів примудрявся щось вигадувати. Вона спішилася, щоб передихнути та глянути, яке враження справляє на Мартіна її оповідання. На обличчі його світилась зацікавленість юнацьким змаганням Бетлера, але брови були нахмурені. Звісно, що скрутнувато було хлопцеві,— зауважив він Чотири долари! Як на них вижити? Тут уже справні не до розваг. Та ось я плачу за харчі й помешкання п'ять доларів на тиждень і нічого путнього не маю. Він, певно, жив, як собака. Їв... Він сам собі варив на гасниці,— перебила вона. — Їв він, либонь, чи не гірше, ніж матроси на найубогіших суденцях. А там же таким паскудним харчем годують, як ніде. — Але подумайте, чого він досяг тепер! — захоплено вигукнула вона.— Подумайте, які в нього тепер прибутки! Колишнє бідування покрилося тепер тисячократно. Мартін суворо глянув на неї. — Одне тільки можу сказати,— промовив він,— що тепер містер Бетлер навряд чи веселун, коли прийшли його тлусті літа. Коли він замолоду рік у рік погано харчувався, то тепер у нього з шлунком запевно не все гаразд. Вона опустила очі перед його пильним поглядом. — Ладен заклястися, що в нього катар,— зухвально додав він. — Так,— погодилась вона,— проте... — І я певен,— провадив Мартін далі,— що він похмурий і сердитий, як сич, і ніщо його не тішить, дарма що він має тридцять тисяч на рік. І, мабуть, не дуже любить дивитися, як інші тішаться. Хіба ж по так? Вона потакнула головою, однак поспішила пояснити: — Але він взагалі не з тих, хто схильний до веселощів. Він тверезий і поважний за вдачею. Він такий був завжди. — Ще б пак! — вигукнув Мартін.— Мати три-чотири долари на тиждень, це молодому хлопцеві, і самому варити собі на гасниці, і відкладати гроші, цілий день працювати, цілу ніч учитися, вічно працювати й ніколи не погуляти, не розважитись, навіть не знати, що таке розвага! Та звісно, що йому тридцять тисяч прийшли запізно. В його жвавій уяві промайнула тисяча подробиць злиденного існування ощадливого хлопця, який, відстаючи в духовному розвитку, поступово зробився людиною з прибутком у тридцять тисяч. Перед його очима, немов на екрані, пройшло все життя Чарлза Бетлера. — А знаєте,— додав Мартін,— мені шкода містера Бетлера. Він тоді, звичайно, був занадто молодий і не розумів, що робить, але ж він сам украв у себе життя заради цих тридцяти тисяч! Це добрі гроші, але вони не дадуть йому й того, що міг би він мати хлопцем за десять центів, коли б не відкладав їх, а купував на них цукерки, горіхи або квитки до театру. Своєрідність цих поглядів разила Рут. Вони були не тільки нові для неї, не тільки суперечили її власним, але в них що чулася іскра правди, яка загрожувала знищити або докорінно змінити всі її уявлення про світ. Якби їй було не двадцять чотири, а чотирнадцять років, вони, може, й змінилися б. Але їй було двадцять чотири, і, консервативна з натури та виховання, вона вже сформувалась цілковито в тому оточенні, де жила. Правда, дивачні Мартінові погляди бентежили її, але вона списувала це на оригінальність його постаті та незвичайність життя і скоро про них забувала. А проте, хоч вони їй були не до вподоби, сила його слів, блиск очей і серйозність обличчя завжди хвилювали її й вабили. Вона й гадки не мили, що цей чоловік, який прийшов з-поза меж її крайобрію, в такі хвилини високо підносився над нею, висловлюючи заглибокі для неї думки. В межах її крайобрію містився ввесь її світ: обмежений розум бачить обмеженість тільки в інших. Отож їй і здавалося, що і і погляди дуже широкі, і коли думки їхні часом розходились, то це тільки через Мартінову обмеженість. І вона мріяла розширити його світогляд настільки, щоб він злився з її власним. — Але я ще не скінчила,— сказала вона.— Батько каже, що жоден з його кур’єрів не працював так, як містер Бетлер. Він завжди відзначався надзвичайною працьовитістю. Ніколи не спізнювався, а навіть приходив у контору за кілька хвилин раніш. І все ж таки уривав час для себе. Кожну вільну хвилину присвячував навчанню. Вивчав бухгалтерію, вправлявся на машинці, а за лекції стенографії сплачував тим, що ночами диктував одному судовому репортерові. Незабаром він став клерком. Батьки оцінив його і, побачивши, що він далеко піде, порадив вступити до юридичної школи. Він став адвокатом, і як тільки вернувся до контори, батько відразу ж узяв його їв молодшого компаньйона. То справді видатна людина. Він уже кілька разів відмовлявся від місця в сенаті Сполучених Штатів, а, якби захотів, каже батько, міг би стати й членом Найвищого суду. Таке життя — приклад усім нам. Воно показує, що вольова людина здатна всього домогтися в житті. Так, він справді видатна людина,— щиро погодився Мартін. Але щось у цій розповіді ображало його почуття криси й розуміння життя. Як на нього, всі ті муки й ЗЛИДНІ містера Бетлера не були нічим виправдані. Якби він терпів усе те заради любові до жінки або до краси, Мартін зрозумів би його. Безтямно закохавшись, людина може піти на все за один поцілунок, але ж не за тридцять тисяч доларів прибутку. Його не захоплювала кар’єра містера Бетлера. Кінець кінцем, у ній було щось жалюгідне. Тридцять тисяч на рік — це, звісно, непогано, але катар шлунка й нездатність бути по-людському щасливим позбавляли їх усякої вартості. Своїми міркуваннями він спробував поділитися з Рут, але вона тільки жахнулась і остаточно переконалася, що його конче треба перевиховати. В ній говорила та вузькість думання, яка змушує людину вірити, що її колір шкіри, релігія й політичні переконання — найкращі і що всі інші люди, розкидані по світу, стоять нижче за неї. Це була та сама вузькість думання, яка спонукала старожитнього єврея дякувати богові за те, що він не народився жінкою, а в наш час посилає місіонерів у всі кінці земної кулі накидати свою віру; і вона ж таки викликала в Рут бажання перетворити цю людину на щось подібне до людей її кола.
РОЗДІЛ IX
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   55



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

a.lekciya.com.ua
Головна сторінка