Пошук по сайту


Ця хрестоматія перший в історії освіти України навчальний посібник, у якому систематизовано представлено фрагменти творів видатних вітчизняних І зарубіжних - Сторінка 57

Ця хрестоматія перший в історії освіти України навчальний посібник, у якому систематизовано представлено фрагменти творів видатних вітчизняних І зарубіжних

Сторінка57/57
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   57

Перейнявшись духом легкодумства й поверховості, інститути, покликані стимулювати духовне життя, у свою чергу сприяють сповзанню суспільства до такого стану і накладають на нього відбитки сірості й бездумності.

Як сильно бездумність стала для людини другою натурою видно хоча і б з характеру її звичайного спілкування з людьми, котрі її оточують. Розмовляючи із собі подібними, вона стежить за тим, щоб дотримуватися загальних зауважень і не перетворювати бесіду на дійсний обмін думками. Вона не має більше нічого свого й навіть відчуває до певної міри страх, що від неї може знадобитися це своє.

Дух, породжений суспільством роз'єднаних, з'являється перед нами як сила, що постійно міцніє. У нас складається спрощене уявлення про людину. В інших і в самих собі ми шукаємо лише старанності трудівника й згодні майже нічим не бути понад те.

З погляду невільного існування й роз'єднаності найбільш несприятливо склалися умови життя населення великих міст. Відповідно воно більше піддано загрозі духовної деградації. Чи були великі міста коли-небудь культурними центрами в тому розумінні, що в них зароджувався ідеал людини, котра піднялась до рівня духовної особистості? Нині, принаймні, стан речей такий, що справжню культуру необхідно рятувати від духу розбещення, що походить від великих міст і їхніх жителів.

До невільного стану й роз'єднаності сучасних людей додається як ще одне психічне гальмо культури також їхня обмеженість. Гігантське зростання досягнень науки й практики з необхідністю веде до того, що поле діяльності індивіда все більше обмежується однією визначеною сферою. Стає панівною така організація праці, за якої тільки спеціалізація забезпечує взаємодію вищих виробничих показників. Досягнуті результати чудові. Але віра трудівника в духовну значущість його праці підривається. Застосування знаходить тільки частину здатностей людини, що у свою чергу впливає на її духовну сутність. Сили, які формують особистість, що кореняться в різноманітті виробничих завдань, висихають за найменшого їхнього різноманіття й відповідно до меншої духовної значущості в широкому розумінні слова. Нинішній майстер розбирається в тонкостях свого ремесла не так ґрунтовно, як його попередник. На відміну від останнього він володіє вже не всіма операціями обробки дерева або металу, тому що його роботі передує значна за обсягом праця інших людей і машин.

Кмітливість і практичні навички сучасного робітника вже не знаходять все нових сфер застосування. Творче і художнє начало у ньому вмирає. Нормальне почуття власної гідності, що стимулювалось працею, в яку йому незмінно доводиться вкладати всю свою тямущість і всю свою душу, змінюється самовдоволенням, що заважає йому бачити за доведеною до досконалості приватною навичкою загальну недосконалість.

У всіх сферах людської діяльності, і найбільше, мабуть, у науці, загроза вузької спеціалізації як для індивіда, так і для духовного життя суспільства в цілому стає все більш виразною. Вже дає про себе знати й та обставина, що молодь навчають люди, які не вирізняються достатньою універсальністю, щоб розкрити перед нею взаємозалежність окремих наук і намітити їй обрії в їхніх природних масштабах. І немов вважаючи, що спеціалізація й організація праці ще недостатньо негативно позначаються на психіці сучасної людини там, де вони неминучі, їх прагнуть впровадити й там, де без них можна було б обійтися. В адміністративному управлінні, у викладанні й в інших сферах за допомогою системи нагляду й усіляких регламентацій природне поле діяльності людей гранично звужується. Наскільки невільний у деяких країнах нинішній учитель порівняно зі своїм попередником! Як неживим і безликим стало його викладання в результаті такого обмеження!

Так через специфічні особливості нашої праці ми втратили властивий нам духовний початок і нашу індивідуальність у тій мірі, в якій зросли матеріальні досягнення суспільства. І тут ми бачимо в дії трагічний закон, відповідно до якого виграш в одному сполучений із втратою в іншому.

Невільна, роз'єднана, обмежена сучасна людина одночасно перебуває під загрозою стати негуманною. Нормальне ставлення людини до людини стало важким (винятковим) для нас. Постійний поспіх, характерний для нашого способу життя, інтенсифікація взаємного спілкування, спільної праці й спільного буття багатьох на обмеженому просторі призводить до того, що ми, безупинно й за найрізноманітніших умовах зустрічаючись один з одним, тримаємося відчужено стосовно себе подібних. Обставини нашого буття не дають нам можливості ставитися один до одного як людина до людини.

Нав'язане нам обмеження в діяльності, властивій людській природі, має настільки універсальний і систематичний характер, що ми звикаємо до нього й уже більше не сприймаємо нашу безлику поведінку як щось протиприродне. Ми вже не страждаємо від того, що в таких-то й таких-то ситуаціях не можемо більше виявляти справді людське співчуття до своїх ближніх, і в остаточному підсумку деградуємо до зречення від істинно людських відносин і там, де вони можливі й доречні.

Безумовно, психіка жителя великого міста і в цьому відношенні піддається найбільш несприятливому впливу і потім у свою чергу впливає на стан духовного життя суспільства.

Ми втрачаємо почуття спорідненості зі своїм ближнім і скочуємося в такий спосіб на шлях антигуманності. Коли зникає свідомість, що будь-яка людина нам якоюсь мірою небайдужа як людина, тоді розхитуються підвалини культури й етики. Регрес гуманності в цьому випадку є лише питанням часу.

І справді, уже протягом життя двох поколінь живуть серед нас у всій своїй огидній наготі ідеї закінченої негуманності, підкріплені авторитетом логічних принципів. У суспільстві склалися погляди, що ведуть індивідів від гуманності. Властиве людині від природи співчутливе ставлення до ближнього зникає. На зміну йому приходить, виявляючись у більш-менш різноманітних формах, абсолютна індиферентність. Всіляко підкреслюванні у відносинах незнайомих людей зарозумілість і байдужість уже не сприймаються як вияви внутрішньої неотесаності й брутальності, а кваліфікуються як світська поведінка. Та й саме наше суспільство перестало визнавати за всіма людьми як такими людську цінність і людську гідність. Певна частина людства стала для нас людським матеріалом, речами. Якщо десятиліттями серед нас зі все зростаючою легкістю могли говорити про війни й завоювання, немовби йшлося тільки про зіткнення на шахівниці, то це передвизначало лише впровадження загального переконання, що людські долі - це ряди цифр, певний статистичний матеріал, не більше. Коли вибухнула війна, для вкоріненої в нас негуманності відкрилося широке поле вияву. А скільки різноманітних дикостей - витончених і відверто шалених - відносно кольорових народів видавалося в нашій колоніальній літературі останніх десятиліть і в наших парламентах за розумні істини й у такому вигляді засвоювалося суспільною думкою! Двадцять років тому в парламенті однієї з країн Європейського континенту був як належне сприйнятий навіть виступ, у якому про масову загибель депортованих негрів від голоду й епідемій говорилося як про "падіння", немов мова йшла про худобу.

У сучасному викладанні й у сучасних шкільних підручниках гуманність відтиснута в найтемніший кут, начебто перестало бути істиною те, що вона є найбільш елементарним і нагальним під час виховання людської особистості, і начебто немає жодної необхідності в тім, щоб усупереч впливу зовнішніх обставин зберегти її й для нашого покоління. У минулому все було по-іншому. Дух гуманності панував тоді не тільки в школі, а й у літературі, навіть пригодницькій. Робінзон Крузо у відомому романі Дефо безперестанку міркує над проблемою гуманності. Він відчуває таку відповідальність за торжество принципів гуманності, що навіть у ході самооборони незмінно керується міркуванням, як би поменше згубити людських життів, і настільки підкоряє себе служінню цій ідеї, що вона надає зміст всьому його повному пригод життю. Чи можна серед нинішніх творів цього жанру відшукати хоч один, настільки пронизаний духом людяності?

Негативно впливає на культуру також надорганізованість наших суспільних умов. Наскільки правильно, що організоване суспільство е передумовою й одночасно наслідком культури, настільки очевидно також, що на певному етапі зовнішня організація суспільства починає здійснюватися за рахунок духовного життя. Особистості й ідеї підпадають під владу інститутів суспільства замість того, щоб впливати на них і підтримувати в них живий початок.

Створення в якій-небудь сфері всеосяжної організації спочатку дає блискучі результати, але через якийсь час первісний ефект зменшується. Спочатку демонструється багатство, що вже існує" надалі даються взнаки наслідки недооцінки й ігнорування живого й первісного. Чим послідовніше впроваджується організація, тим сильніше виявляється її стримувальний вплив на продуктивні й духовні начала. Існують культурні держави, які не можуть подолати ні в економічному, ні в духовному житті наслідків давно залишеної позаду занадто всеосяжної і далекосяжної централізації управління.

Політичні, релігійні й економічні об'єднання прагнуть нині до такої організаційної структури, що сприяла б їх максимальній внутрішній згуртованості, а тим самим і вищому ступеню здатності впливу зовні. Організаційні принципи, дисципліна й все інше, що становить технічний бік будь-якого процесу об'єднання, доводять до небаченої раніше досконалості. Мета досягається. Але тією самою мірою всі ці об'єднання перестають діяти як живі організми й усе більше уподібнюються вдосконаленим машинам. їхнє внутрішнє життя убожіє й втрачає необхідну багатогранність, тому що особистості неминуче розчиняються в них.

Все наше духовне життя протікає в межах організацій. З юних років сучасна людина так переймається думкою про дисципліну, що зрікається свого самобутнього існування й здатна керуватися тільки інтересами своєї корпорації.

Зіткнення між ідеями й людьми, що склали у свій час славу ХУЛІ століттю, нині вже не мають місця. Тоді благоговіння перед груповими думками не визнавалося. Доля будь-якої ідеї залежала від сприйняття й схвалення її індивідуальним розумом. Нині постійна повага до панівних в організованих об'єднаннях поглядів стало правилом, що саме собою розуміється. Як для себе, так і для інших індивід вважає обов'язковим, щоб поряд із національністю, віросповіданням, належністю до політичної партії, майновим становищем та іншими даними, що характеризують становище в суспільстві, щоразу заздалегідь було точно визначене число незаперечних поглядів. На ці погляди накладено табу, вони не підлягають не тільки якій би то не було критиці, але навіть найбезневиннішому обговоренню. Така поведінка, за якої ми відмовляємо одне одному в праві бути мислячими істотами, евфемістично іменується повагою до переконання, начебто без мислення можливе якесь теперішнє переконання. Поглинання сучасної людини суспільством, воістину єдине у своєму роді, - це, мабуть, найбільш характерна риса його сутності. Брак уваги до самої себе й без того вже робить її майже патологічно сприйнятливою до переконань, які в готовому вигляді вводяться в побут суспільством та його інститутами. Оскільки до того ж суспільство завдяки досягнутій організації стало небаченою раніше силою в духовному житті, несамостійність сучасної людини стосовно суспільства набуває такого характеру, що вона вже майже перестає жити власним духовним життям. Вона уподібнюється м'ячу, що втратив свою еластичність і зберігає вм'ятину від будь-якого натиску або удару. Суспільство володіє нею на свій розсуд. Від нього людина одержує, як готовий товар, переконання - національні, політичні та релігійні, якими потім живе.

Надмірна схильність сучасної людини до зовнішнього впливу аж ніяк не здається їй виявом слабкості. Вона сприймає її як досягнення. Вона впевнена, що безмежною духовною відданістю ідеї колективізму доведе ділом велич сучасної людини. Природно властиву їй товариськість вона навмисно перетворює на фанатичну потребу насильно підкорити всіх колективному началу.

Оскільки ми в такій мірі відмовляємося від найневід'ємніших прав індивідуальності, наше покоління не в змозі висунути які-небудь нові ідеї або доцільно оновити ті, що існують. Воно приречене лише випробовувати на собі, як уже впроваджені ідеї завойовують все більший авторитет, здобувають усе більш однобічний характер і доходять у своєму пануванні над людьми до найбільш крайніх і небезпечних наслідків.

Так ми вступили в нове середньовіччя. Всезагальним актом волі свобода мислення вилучена з ужитку, тому що мільйони індивідів відмовляються від права на мислення й у всьому керуються тільки належністю до корпорації.

Духовну свободу ми набудемо лише тоді, коли ці мільйони людей знову стануть духовно самостійними й знайдуть гідну й природну форму свого ставлення до організацій, що інтелектуально поневолили їх. Порятунок від нинішнього середньовіччя буде набагато складніший, ніж від колишнього. Тоді велася боротьба проти історично зумовленої зовнішньої влади. Нині мова йде про те, щоб спонукати мільйони індивідів скинути із себе власноруч натягнуте ярмо духовної несамостійності. Чи може існувати важче завдання?

Ми ще не перейнялися свідомістю нашої духовної вбогості. Рік у рік неухильно вдосконалюється поширення колективних думок за одночасного вилучення індивідуального мислення. При цьому методи, що практикуються досягли такої досконалості й здобули таке визнання, що відпадає необхідність попередньо виправдовувати будь-яку спробу впровадити в суспільну думку навіть найбезглуздішу ідею, коли вона видається доречною.

Під час війни дисциплінованість мислення стала досконалою, і пропаганда в ті роки остаточно зайняла місце правди.

З відмовою від незалежності свого мислення ми втратили - інакше й бути не могло - віру в істину. Наше духовне життя дезорганізоване. Заорганізованість вашого громадського життя виливається в організацію бездумності.

Відносини між індивідом і суспільством підірвані не тільки в інтелектуальному, айв етичному плані. Зрікаючись власної думки, сучасна людина відмовляється й від власного морального судження. Щоб визнати гарним те, що суспільство словом і справою видає за таке, і засудити те, що воно оголошує поганим, вона придушує сумніви, що народжуються в неї, не виявляючи їх ні перед іншими, ні перед самою собою. Немає спонукань, які б не перемогло в остаточному підсумку її почуття належності до колективу. У результаті вона підкорює своє судження судженню маси й свою моральність моральності маси.

Особливо схильна вона вибачати все безглузде, жорстоке, несправедливе і дурне в діях свого народу. Переважна більшість громадян наших безкультурних культурних держав усе менше віддаються міркуванням як моральні особистості, щоб не вступати безупинно у внутрішні конфлікти із суспільством і заглушати в собі всі нові спонукання, що суперечать його інтересам.

Уніфікована колективна думка допомагає їй у цьому, оскільки думка вселяє, що дії колективу повинні вимірюватися не стільки масштабом моральності, скільки масштабом вигоди й зручності. Але в результаті стають збитковими їхні душі. Якщо серед наших сучасників зустрічається так мало людей, вірних людським і моральним відчуттям, то пояснюється це не в останню чергу тим, що ми безупинно приносимо свою особисту моральність на вівтар батьківщини, замість того, щоб залишатися в опозиції до суспільства й бути силою, яка спонукує його прагнути до досконалості.

Отже, не тільки між економікою й духовним життям, а й між суспільством та індивідом склалася згубна взаємодія. У століття раціоналізму й розквіту філософії суспільство давало опору індивідові, вселяючи в нього глибоку впевненість у торжестві всього розумного й морального, яке воно незмінно розглядало як щось саме собою зрозуміле. Людей того часу суспільство піднімало, нас воно придушує. Банкрутство культурної держави, що стає від десятиліття до десятиліття все більш очевидним, губить сучасну людину. Деморалізація індивіда суспільством іде повним ходом.

Невільний, приречений на роз'єднаність, обмежений, блукаючи в нетрях нелюдськості, поступаючись своїм правом на духовну самостійність і моральне судження організованому суспільству, зіштовхуючись на кожному кроці з перешкодами на шляху впровадження щирих уявлень про культуру - плететься сучасна людина сумовитою дорогою в сумовитий час. Філософія не мала жодного уявлення про небезпеку, п якій перебувала людина, і не започаткувала жодної спроби допомогти їй. Вона навіть не спонукала її задуматися над тим, що з нею відбувається.

Страшна правда, що полягає в тому, що в міру історичного розпитку суспільства й прогресу його економічного життя можливості процвітання культури не розширюються, а звужуються, залишилася неусвідомленою.




1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   57

Схожі:

Андрущенко В. Л., Данілов О. Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник
В. Л. Андрущенко. Теми 6, 7, 8, 10, 11 підготував кандидат економічних наук, професор, завідувач кафедри державних фінансів О. Д....

Міністерство охорони здоровя України Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти
Навчальний посібник обговорено та ухвалено на міжкафедральному засіданні завідувачів однопрофільних кафедр вмнз україни

В.І. Лозова, Г. В. Троцко теоретичні основи виховання І навчання
Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів педагогічних

2. Екскурс в історію логіки
Виклад історії логічних вчень проводиться у відповідності зі знаннями, які студенти отримують під час вивчення історії філософії....

О. Ю. Горпинченко Використання історико-біографічних матеріалів про...
Дзюбкін Г. Г. – відмінник освіти України, учитель-методист, директор Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №26

Українська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством...
Кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича

Робочий навчальний план безм'ятежненської загальноосвітньої школи...
України 6 березня 2002 року за №229/6517, наказу Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 17. 08. 2012 №921 «Про...

ІІ. Провідні чинники І стратегії розвитку освіти в сучасних умовах
Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Редакційно-видавничий відділ сдпу, 1999. – 300 с. [Sbr1-4 + Sbr5-8...

Робочий навчальний план Валківської загальноосвітньої школи І-ІІІ...
України від 11. 06. 2014 №701 «Про внесення змін до наказу Міністерства освіти І науки України від 22. 04. 2014 №504», листа Міністерства...

Навчально-методичний посібник І Видання друге доповнене
Міністерство освіти І науки України Полтавський державний педагогічний університет



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

a.lekciya.com.ua
Головна сторінка