Пошук по сайту


РОЗДІЛ ПЕРШИЙ - Передмова 1

Передмова 1

Сторінка3/84
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   84

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ


С.М. Шендрик

ЛЕКЦІЯ 1

Поняття культури


1. Виникнення й історична еволюг^ія поглядів на культуру в

європейській культурологічній думці

2. Сучасне розуміння категорй "культура", її сутність, функції та структура

3.Поняття світової та національної культури

4.Культура і сучасна цивілізація

Слово "культура" останнім часом — одне з найчастіше вживаних. Воно не сходить зі сторінок газет і журналів, вживається у промовах політичних діячів, філософських і наукових трактатах. Уже стали звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних дискусій, відродження духовної і національної культури, зростає неспокій з приводу занепаду загальної культури населення тощо. Мабуть, не існує політичних партій і громадських рухів, що у перспективних програмах не передбачали б заходів, спрямованих на піднесення культури. Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим паче на сучасному етапі, коли об'єктивні процеси суспільного розвитку проблематику культури висувають на передній план.

Що ж таке культура? З'ясовуючи зміст цього поняття, на нашу думку, важливо врахувати два моменти: динаміку становлення і розвитку поглядів на культуру в історії філософсько-культурологічної думки та складність змісту культури як феномена суспільного життя.

5

1. ВИНИКНЕННЯ Й ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ

ПОГЛЯДІВ НА КУЛЬТУРУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ


Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIH ст. Раніще цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і та ін. У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походять від "соїеге" у значенні: піклуватися, удосконалювати, шанувати, заселювати. Деякі значення цього слова пізніше трансформувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Проте у всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античцої цивілізації. Наприклад, Марк Порцій Катон (234—149 pp. до н.е>)., автор однієї з перших праць про сільське господарство, яка дійшла до наших днів, назвав свій твір "De agri cultura".

Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини. Наприклад, у листах римського філософа та державного діяча Цщеррна (106 р. до н.е. — 43 р, до не.) "Тускуланські бесіди" (45 р. до ніе.) трапляється вислів "cultura animi autem philosophia est" ("але культура духу є філософією"). На його думку, дух;, розум необхідно плекати так, як селянин плекає землю. Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатись як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло, по суті, в усі європейські мови, у тому числі слов'янські, Проте на, цьому еволюція терміна "культура" не закінчується. У середні віки набуває поширення комплекс значень згаданого слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пиніше, в епоху Відродження, — з досконалістю людини. Нарешті, у ХУІЙ ст. слово "культура" набуло, самостійного наукового значення. Зокрема німецький філософ-просВітит^ль Й.-Г.Гердер (1744— 1803 pp.) у монументальному творі "ідеї до філософи історії людства" (1784— 1791 pp.), розгортаючи панораму всесвітньої історії, висунув ідею багатоманітності людських культур і розглядав u як сайостійний і важливий феномен буття людства.

Термін ''культура" оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу не випадково. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, що сталися на межі Середніх віків і Нового часу, характерні, передусім, початком глибоких перетворень у ставленні людини до природи. Людство починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти "натурі" (природі), а "культурна" європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно відрізняють її від "природної" людини Минулого. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, твореного людиною, на противагу природі, характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створюваний людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий, "неприродний" стан суспільства і людини. Тому термін "культура" як самостійна лексична одиниця формується у прямій опозиції слова "натура" (природа).

Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, наслідок і вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась, і це не випадково. Адже матеріальне виробництво у ті часи мало переважно традиційний характер, становило собою працю багатомільйонної маси селян та ремісників і не створювало належного простору для творчої активності людини. Натомість духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією і натхненням митця, незалежним від навколишніх обставин внутрішнім світом філософа або священика, тобто з тим, ЩО підносить людину, робить її досконалішою і сильнішою. Погляд на культурно-історичний процес як на поширення знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний і гуманістам епохи Відродження, і мислителям доби Просвітництва. Зокрема, французькі просвітителі М.Ф.Вольтер (1694—1778 pp.), А.Тюрго (І722~ 1781 pp.), М.Крндорсе (1743 — 1794 pp.) вважали, що "культурність", "цивілізованість" нації чи країни на противагу "дикунству" і "варварству" первісних народів полягають у "розумності" суспільних порядків і політичних установ, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв.

Однак уже в межах Просвітництва виникає і критика існуючої "культури" та її носіїв. Так, Жан Жак Руссо (1712-^1778 pp.) протиставляв зіпсованості та моральній розбещеності "культурних" європейських націй простоту і чистоту вдачі народів, які перебувають на патріархальній стадії розвитку. Протиставлення "природної" та "цивілізованої" людини, властиве не лише Руссо, а й декотрим іншим просвітителям, містило в собі усвідомлення гострої суперечності між дійсною природою людини і тими викривленнями, яких вона зазнає. Тому критичне ставлення Руссо до людини, котра перейшла від природного стану до Ътану культури, не варто трактувати як заклик до повернення назад, у доісторичний первісний стан, назавжди втрачений для людства. Це

7
радше заклик до того, щоб, зауважуючи знання певних переваг минулого і вад сучасності, знайти шлях для удосконалення людини. ' Цікавою видається думка видатного німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804 pp.) про те, що Руссо, по суті, не хотів, аби людина знову повернулась у природний стан, а лише озирнулась назад з того ступеня, на якому вона перебуває тепер.

Викриваючи вади існуючої культури, Руссо та філософи-про-світителі XVII—XVIII ст. не беруть під сумнів основну тезу раціоналістичної культурології: розум становить джерело розвитку і вихідний критерій культури. Переусвідомлення ролі розуму, а водночас і пошук інших підходів до розуміння культури розпочали новий етап розвитку європейської культурологічної думки, що відбувався вже в умовах панування німецької класичної філософії, Як відомо, життя спростувало сподівання просвітителів-на торжество розуму і справедливості у суспільстві. Осмислення колізій нової цивілізації ще раз підтвердило істину: для удосконалення (окультур-нення) людини і суспільства розвиток душі має анітрохи не менше значення, ніж розвиток розуму. Сутність культури відтак вбачалася у моральній (І.Кант), естетичній (Ф.Шіллер, брати А. і Ф.Шлегелі, Новаліс та інші представники романтизму), філософській (Г.В.Ф.Ге-гель) свідомості.

Так, основоположник німецької класичної філософії І.Кант пов'язував основу культури не стільки з розумом, скільки зі сферою моральності. У кантівському розумінні культура — це здатність індивіда піднятися від зумовленого "його тварною. природою емпіричного чуттєвого існування до морального існування, згідно з яким людина має змогу діяти вільно, досягаючи мети, яку сама ставить перед собою відповідно до вимог морального обов'язку.

w На думку великого німецького мислителя, поета і драматурга Иоганна-Фрідріха Шіллера (1759-1805 pp.), завдання культури полягає у розвитку та гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого та розумного, насолоди й обов'язку. Відновити цілісність людини, визволити світ від властивих йому суперечностей, здійснивши тим самим головне завдання культури, може лише мистецтво, яке згладжує колізії між фізичним і духовним життям людини. Якщо просвітительським ідеалом була людина, котра узгоджувала за допомогою розуму свої потреби і дії з вимогами природи, то для Шіллера та інших романтиків ідеалом є геній, який з допомогою художньої уяви творить власне суб'єктивне бачення світу. В полярності цих двох концепцій людини простежується і полярність поглядів на культуру. Культура усвідомлювалась або як абсолютна влада обставин над людиною, що позбавляла її самостійної творчої активності, або як абсолютна свобода індивіда від зовнішніх умов і обставин. І в першому, і в другому випадку культура трактувалась з позиції

8

недіалектичного розв'язати проблеми співвідношення свободи і необхідності, суб'єктивного й об'єктивного.

Великий німецький філософ Г.В.Ф.Гегель (1770—1831 pp.) намагався зняти протиріччя між просвітительським і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутність культури визначається не наближенням людини до природи, не суб'єктивними фантазіями геніїв, а наближенням індивіда до світового цілого, яке охоплює і природу, і суспільну історію. Однак внаслідок того, що ця "загальність" є породженням, "інобуттям" світового духу, процес залучення до нього можливий лише у формі філософсько-теоретичної свідомості, тобто через абстрактне, понятійне мислення. "Звичка до цієї абстракції у споживанні, у пізнанні, в знанні та в поведінці й становить культуру (Bildung)", — писав він.

Не залишився поза увагою філософів і релігійний аспект культури. Релігійно налаштовані зарубіжні та вітчизняні філософи дивились на культуру як на засіб, за допомогою якого матеріальний світ перетворюється в духовному напрямі, а людина реалізує своє вище покликання. Релігія становить квінтесенцію духовності, отже дійсна культура підпорядкована релігійному культу. Наприклад, М.Бердяєв (1874-1948 pp.) вважав, що філософія, архітектура, поезія, музика — все це спочатку внутрішньо зосереджене в культі. Культура як духовний феномен протистоїть існуючому об'єктивному світові й символізує дійсне буття духу, "Витоки її сакральні, — писав М.Бердяєв. — Навколо храму зародилась вона і в органічний свій період була пов'язана із життям релігійним. Так було у великих стародавніх культурах, в культурі грецькій, в культурі середньовічній, в культурі раннього Відродження. Культура має шляхетне походження. їй передався ієрархічний характер культу. Культура має релігійні засади".

Соціально-економічна зумовленість культури перебуває в полі зору мислителів, які схилялись до матеріалізму в поглядах На людину й історію людства. Зокрема, представники української демократичної думки XIX ст. Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський та інші — пов'язували історію культури з діяльністю народних мас, осмислювали культуру в контексті національно-визвольної та соціальної боротьби. Для них притаманна глибока гуманістична спрямованість, історичний оптимізм, віра в національно-культурне відродження України.

Синтезувати матеріалістичне й ідеалістична ставлення до культури важко. Але і перший, і другий напрями, всебічно висвітлюючи складний феномен культури, сприяють збагаченню наших уявлень про культуру і виробленню власного погляду. Окрім того, філософія може бути культурним феноменом лише в усій складності та багатоманітності різних течій, напрямів, шкіл, концепцій. Будь-яка спроба обмежити свідомість людини лише однією філо-

9

софською концепцією через проголошення її єдино "правильною і науковою" спричиняє деформацію духовного світу людини й умертвляє саму концепцію, перетворює її на антикультурний фактор.

Підбиваючи підсумки екскурсу в історію становлення і розвитку уявлень про культуру, зазначимо що поняття культури пройшло складну еволюцію, поступово збагачуючись за змістом.

У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють Спосіб життя людей, притаманний певній спільності (молодіжна культура, професійна культура тощо), нації (українська, японська, німецька тощо), історичній добі (антична культура, культура Ренесансу, культура Бароко та ін.). Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   84

Схожі:

Передмова
Рассел, Бертран. Історія західної філософії / Пер з англ. Юлісняка, П. Таращука, – К.: Основи, 1995. 759 с



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

a.lekciya.com.ua
Головна сторінка