Пошук по сайту


Передмова 1 - Сторінка 8

Передмова 1

Сторінка8/84
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   84

2. ОСНОВНІ КУЛЬТУРНІ РЕГІОНИ СВІТУ (ЄВРОПЕЙСЬКИЙ; ДАЛЕКОСХІДНИЙ; ІНДІЙСЬКИЙ; АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКИЙ; ТРОПІЧНО-АФРИКАНСЬКИЙ; ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИЙ) ТА ЇХ ХАРАКТЕРНІ РИСИ


Європейський культурний регіон. Термін "Європа" географічно окреслює простір від Гібралтару на Заході до Уральських гір на Сході, і який разом з Азією становить єдиний материк— Євразію. З давніх часів ця територія була заселена різними народами і племенами. Наприклад, окрім греків, етрусків і римлян більшу частину Західної Європи обіймали численні племена кельтів. На південно-східному узбережжі Франції проживали лігури. Багато германських племен заселяли великі простори сучасної Німеччини від Ельби до Рейну. Іспанію займали іберійські племена і ке-льтибери, Британські острови -— кельти. На східному березі Ад-ріатичного моря, в Істрії, жили войовничі іллірійські племена. Землі від Карпат до Балкан належали фракійцям. Скіфи володіли великими територіями півдня нашої Батьківщини.

Поняття Європи набувало різного значення і змісту впродовж різних історичних епох. У давнину ще не існувало Європи в її сучасному розумінні. Відомо, що греки дали півострову Азійського континенту з нечітко визначеними східними кордонами ім'я міфологічної героїні Європи, тому греків стали вважати першими європейцями, а місце, де вони проживали, — Європою. З "Іліади" Гомера дізнаємося, що Європа — донька Сфінкса чи фінікійського царя, в яку закохався верховний олімпієць Зевс. Перевтілившись у білого бика, Зевс викрадає прекрасну Європу і переховує її на острові Кріт. Очевидно, ця легенда стала однією з головних підстав для сучасних істориків вважати, що з острова Кріт веде походження європейська цивілізація.

В часи Середньовіччя поняття Європа набуває нового значення; її починають ототожнювати з християнством, протиставляючи культурі арабо-мусульманського світу, до якого певний час належала Іспанія. Розкол християнської Європи на Католицький Захід та Православний Схід (1054 р.) породжує тезу про певну взаємозамінність понять Схід і Європа, хоча офіційно ніхто не відлучає народи православного Сходу від європейського культурного кола.

В період Нового часу термін "Європа" вживається як синонім до Заходу, цивілізації, міського способу життя, освіченості й протиставляється варварству та Азійському світові. В XX ст. поняття Європи визначається за ідеологічною ознакою; до неї входять передусім індустріально розвинуті країни західної Європи, яким протиставляються країни соціалістичного табору. ГІісля розвалу СРСР і падіння Берлінського муру відбувається напов-

27
нення поняття Європи новим сенсом; вона починає розумітися як єдиний соціокультурний простір.

Розглядаючи сучасну Європу як історико-культурну цілісність, ми тим самим розуміємо народи європейського континенту, яких об'єднує воєдино спільність витоків, спільна доля, спільна спадщина. Звідси поняття європейська культура — результат внеску багаточисельних культурних спільнот, які злились і взаємозбага-тилися. Жодна з цих спільнот не збігалася з географічними межами Європи; ці кордони були або надто малими, або більшими від неї. Тому Європа народилася, завдячуючи зустрічі різних спільнот і синтезові їхніх культур.

Розглянемо тепер, у чому полягає самобутність феномену європейської культури і якими є її основні складники. За образним висловлюванням французького поета Поля Валері, "все те, що походить з Афін, Риму та Єрусалиму, є істинно європейським". Перекладаючи це твердження на сучасну культурологічну мову, можна сказати, що грецька спадщина, римська цивілізація й іудео-християнський внесок становлять основу європейської культури, європейської свідомості. Проте для того, щоби повною мірою стати європейськими, антична спадщина і християнство повинні були об'єднатися і синтезуватися з культурою народів давньої і середньовічної Європи германців, Кельтів, слов'ян;

Для кращого розуміння феномену європейської культури детальніше розглянемо історичні типи культури, що містять в його основі. Кожному історичному типу культури властиві свої фундаментальні світоглядні орієнтири. Ці орієнтації визначають розуміння і переживання людиною світу і самої себе як його частини. Формування європейської культури пов'язане з традицією, що простягалася від античності через християнську культуру європейського середньовіччя до Нового часу.

Для людини античності характерним був синкретичний, тобто нероздільний погляд на світ, природу. Світ розглядався як єдиний, обмежений у просторі чуттєво-матеріальний космос, населений такими ж чуттєво-матеріальними божествами і людьми. Всемогутні божественні сили утворювали першооснову цього космосу і керували ним. Людина перебувала у стані постійної гармонії зі світом, вона жила в божественному світі, й божественний світ жив у ній.

Античне суспільство переважно жило інтересами земного світу, де точками відліку були поліс і, розпочинаючи з епохи еллінізму, — індивідуум. Для духу античної людини ніщо не було чітко встановлене, дозволявся будь-який погляд, що міг-змагатися з іншим, аж поки не переступить певних меж, заданих самою суттю полісного життя.

В епоху античності народилась філософія у власному розумінні цього слова. З іменами Геракліта, Анаксагора, Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля пов'язаний початок історії філосо-
28
фії як науки, їхні міркування, висунуті ними проблеми продовжували і після загибелі античного суспільства впливати на еволюцію різних напрямів філософської думки. У становленні історичної науки як раціональної форми пізнання суспільства величезна заслуга Геродота, Фукідіда, Саллюстія, Таціта. Розробляючи саме поняття і теорію держави як "політичної спілки" людей, соціологічна думка породила "Політику", Арістотеля. У соціальному житті формувалось розуміння істинної цінності людини, складалися уявлення про такі духовні цінності, як громадянська свобода і громадянський обов'язок, людяність, гармонійність розвитку особистості. Яскраве втілення духовних цінностей античної людини ми простежуємо в поетичній міфології, літературі, в неперевер-шеній пластиці скульптури та високорозвинутому реалістичному живописі античних митців.

Узагальнюючи, зазначимо, що найціннішими і найхарактернішими надбаннями духовної культури античності для подальшого розвитку і становлення культури європейського регіону були: зародження гуманістичної традиції, досвід демократії античного полісу та виникнення в його культурі спектра різних філософських систем і перших зразків теоретичної науки. ,

Згасання полісної общини і традиційних культів спричинило утворення духовної порожнечі у світосприйнятті античної людини. Це змусило її жадібно шукати скрізь "духовне". І власне християнству судилося увійти в душі європейців, внести в життя європейських народів дещо принципово нове, не притаманне іншим,культурам, у тому числі й античній. Це було відчуття своєрідної духовної цілісності, з якої людина востійно причащалася, вищого, трансцендентного, божественного порядку. В ролі духовного наставника і організатора такої спільності виступала Церква.

Середньовічний світогляд визнавав "світ" лише як неминучий, що був сповна реальний у буттєвому розумінні й неідеальний —-у моральному. В галузі знання головним принципом відношення до істини виступав догматизм, а методом її пізнання — схоластика. Саме релігія була панівною ідеологією в цю епоху і найкон-цептуальніше оформляла досвід масової свідомості, задавала напрям розвитку культури. Аскетика, гомілетика, агіографія, іконопис, храмова архітектура — це плоди релігійного світосприйняття.

В історії європейської культури цей період знаменний формуванням християнської традиції з її уявленнями про людську індивідуальність, євангельською концепцією моралі та трактуванням людського розуму як створеного за образом божественного і тому здатного до раціонального осмислення буття.

Християнство, по суті, ніколи не було єдиним: процес дроблення супроводжував усю його історію. В ньому розрізняють три основні напрями: православ'я, католицизм і протестантизм. Кожен з них мав специфічні особливості, починаючи з основних

29
догматів і принципів організації Церкви і закінчуючи ритуалом богослужіння, морально-етичними нормами поведінки віруючих. Своєрідність конфесійних відмінностей багато в чому визначалась характером, духом етнокультурної спільності, на ґрунті якої ці конфесії зароджувались і розвивались. Поєднання конфесійного й етнічно-культурного факторів було вирішальним для утворення самобутніх конфесш-но-культурних світів у християнстві: православно-слов'янського, католицько-романського та протестантсько-германського.

Православ'я зародилось на ґрунті візантійської культури. З часом його вплив поширився на слов'янські народи, які мали тісні контакти з Візантією. Відмінними рисами візантійської культури були: чітко виражений східний колорит, спадщина тривалих і міцних зв'язків з цивілізаціями Давнього Сходу, світський напрям у духовному житті й, нарешті, орієнтація на культурні традиції античної Греції, вплив яких ніколи не припинявся в імперії (на відміну від західно-католицького ареалу). Антична культурна спадщина переосмислювалась і пристосовувалась під неослабним контролем Церкви відповідно до цілей та інтересів православ'я, характерні риси візантійської культури мали величезне значення для формування духовності православного європейського світу, специфіки його світогляду. Ця специфіка, зокрема, виявилась у своєрідному розумінні людини. Людина: розглядалась як тілесно-духовна істота, котра поєднувала дві іпостасі — земне і божественне. Таке розуміння людської природи знайшло відображення у творчості православних митців, де в образі людини гармонійно поєднувались глибока духовність, ідеальність з фізичним буттям. У культурі православного світу значно більшою мірою відчувались глибокий спіритуалізм, загальновизнаний і санкціонований Церквою канон. Християнський схід не знав того релігійно-церковного — в межах християнства- — плюралізму, який набув великого суспільно-політичного значення в житті народів Центральної та Західної Європи. Найхарактернішими рисами культури православного світу можна назвати емоцшність, трансценденталізм і недостатній розвиток емпіричної науки, а також підпорядкованість Церкви державі.

Католицький світогляд формувався під впливом культурних традицій античного Риму і розвивався на ґрунті Західної Римської імперії в романському етнічному ареалі. Тут культурна монополія Церкви була значно повнішою, ніж у православному. Це частково пояснюється трактуванням людини як істоти земної і гріховної. Католицизм діяв формоутворююче на психіку європейця, що виявлялось і в сфері соціальної організації зовнішніх між-людських відносин, і в сфері внутрішньої дисципліни, і в системах чітко визначених понять та порядку мислення. Багато в чому католицька схоластика сприяла виробленню логічного апарату філософських термінів. У духовній творчості культурних діячів католицького світу переважала дидактична нота.
ЗО
Протестантизм виник як протидія католицизму. Його поширення окреслюється ареалом розселення народів германської мовної групи (німці, австрійці, германо-швейцарці, голландці). Тому дух протестантизму багато в чому визначив германський елемент, для якого були характерні такі риси, як внутрішня динаміка, порив до безмежного, воля, що прагнула охопити весь світ. Протестантизм виступив, проти беззаперечного авторитету і диктату Церкви у справі спасіння людини, стверджуючи, що людина може спасти душу лише через особисту віру, яка безпосередньо дарується Богом, без втручання Церкви. Протестантизм висунув нові уявлення про особистість і моральність, про місце релігії у суспільстві, передбачив провідну тенденцію розвитку Теологічної, філософської і правової думки Нового часу. Основною для нього стала тема духовного світу людини, уявлення про морально-осудну особистість і, нарешті (це стрижневий момент), поняття сЬвісті.

Протестантський акцент на внутрішньому світі особистості та практичній релігійності глибоко відбився на всьому подальшому історико-культурному розвитку Європи. Під впливом його ідей, формувались погляди таких великих мислителів як Кант, Фіхте, Гегель, К'єркегор, Ніцше, Ясперс, Швейцер та інших, в яких беруть початок багато впливових культурно-філософських доктрин сучасності (екзистенціалізм, персоналізм, "філософія життя" тощо).

Матриця сучасної європейської культури складалась в епоху Ренесансу на основі перероблення досягнень античної культури і культури європейського Середньовіччя. Ренесанс був не лише відродженням античного світогляду, але в повному розумінні цього слова — новим відкриттям Людини та Всесвіту. Він створив основи для розвитку індивідуалізму. Це був час збудження критичної думки і зародження філософського раціоналізму. Раціоналізм ознаменував перехід від середньовічної авторитарності до критицизму Нового часу; Це привело до формування розвинутої науки і тих основ наукової раціональності, які вирізняють її з-поміж інших форм пізнання світу. Наука стала набувати Світоглядних функцій, а наукова раціональність почала розглядатись як одна з найважливіших цінностей людської життєдіяльності. Цінність науки пов'язувалась з особливим розумінням людської природи та її пізнавальної діяльності. \

Людина стала розглядатись як сила, що протистоїть природі, втручається в її процеси, перетворює об'єкти природи в необхідні для себе предметні форми. В цій системі розум розглядався як гідний вияв людської природи. Формування світоглядних функцій науки завершилось в епоху Просвітництва. Це й визначило весь подальший розвиток сучасної європейської культури. Найсуттєвішим виявом західної духовності в схематичному спрощенні можна вважати, насамперед, сцієнтизм, тобто примат і культ науки
31
подальшими наслідками — технікою і техніцизмом наук. Згадаймо відоме гасло О.Конта: "Знати, щоб передбачити, щоб змогти". Другим моментом вияву європейського духу є персоналізм — високе цінування тієї своєрідної духовно-психічної цілісності, яку ми називаємо особою і яка є носієм культурних цінностей.

На основі такої духовності оформилося поняття сучасної європейської цивілізації. З XVIII ст. починається розбіг цієї цивілізації, що виявилось у прогресі техніки та наукової технології, впровадженні її досягнень у виробництво. Технічні, а пізніше науково-технічні революції, роблять це суспільство надзвичайно динамічним, приводять, часто впродовж одного-двох поколінь, до зміни соціальних зв'язків і форм людського спілкування. Для цієї цивілізації характерний яскраво виражений у культурі пласт інновацій, які постійно ламають і перебудовують культурну традицію.

Отже, доба Нового.часу (XVI —поч.ХХ ст) :— це історична епоха, впродовж якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, що вирізнила Європу з-поміж всього іншого культурного світу, коли можна було говорити про європейську культуру як про певний особливий тип культури. Головними системоутворюючими принципами цієї культури були: антропоцентризм, раціоналізм, сцієнтизм, європоцентризм. .¦

Як стверджують дослідники європейської специфіки, коли в попередні епохи культура Євроци ще не вважалася "сповна європейською", тобто тим особливим соціокультурним світом, що об'єднує країни Європи в єдине ціле на противагу іншим, то на сучасний період вона (культура) вже перестала бути типово "європейською".

Йдеться про взаємодію і взаємовплив європейської культури з культурами інших народів світу. Наприклад, у XX ст, європейський тип культури, з одного боку поширився далеко за межі Європи, охопив інші континенти — Америку, Австралію; азійські, латиноамериканські та африканські країни. З іншого — ще з середини XVIII ст. (коли в Європі намітились перші симптоми кризи раціоналістичного світогляду, розчарування у можливостях розуму) ведуться пошуки альтернативних незахідних (європейських) шляхів духовного розвитку. Європа звертає погляд на Схід і потрапляє в поле магічного впливу індійської, китайської, арабської культур. Це приводить до переорієнтації на емоційно-інтуїтивне сприйняття світу, на ірраціональні способи пізнання. Так з'являються філософія Шопенгауера, Ніцше, Дільтея, Бергсона, неотомізм, фрейдизм, прагматизм, екзистенціалізм. В мистецтві це приводить до утворення нових напрямів: кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму, футуризму, імпресіонізму, експресіонізму, Різні течії в сучасній європейській культурі можна згрупувати залежно від того, чи переважає в них"ірраціоналізм аж до містики, тісно пов'язаний з ним песимізм, невіра в прогрес, настрої занепаду, безнадії, відчаю, чи, навпаки, культ сили, оптимістична віра в
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   84

Схожі:

Передмова
Рассел, Бертран. Історія західної філософії / Пер з англ. Юлісняка, П. Таращука, – К.: Основи, 1995. 759 с



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

a.lekciya.com.ua
Головна сторінка