Пошук по сайту


Історико-біографічні матеріали про математиків і фізиків Полтавщини - О. Ю. Горпинченко Використання історико-біографічних...

О. Ю. Горпинченко Використання історико-біографічних матеріалів про видатних учених та відомих українців

Сторінка2/7
1   2   3   4   5   6   7

Історико-біографічні матеріали про математиків і фізиків Полтавщини
Астряб Олександр Матвійович

(4.09.1879 — 18.11.1962)
Відомий радянський математик-педагог, заслужений діяч науки УРСР. Народився в м. Лубнах (тепер Полтавської обл.) в сім'ї вчителя. У 1899 закінчив Лубенську гімназію, у 1904 — фізико-математичний факультет Київського університету. З 1905 працював в різних навчальних закладах Києва, викладав математику і фізику.

Особливого розмаху набула громадська і педагогічна діяльність О. М. Астряба після Великої Жовтневої соціалістичної революції: він читав лекції з математики на робітничих факультетах Київського політехнічного і Київського сільськогосподарського інститутів, працював доцентом, а згодом професором Київського інституту народної освіти, завідував кафедрою Київського фізико-хіміко-математичного інституту. З 1930 був професором, а з 1947 — завідуючим кафедрою методики математики Київського педагогічного інституту ім. М. Горького.

О. М. Астряб брав активну участь у створенні Українського науково-дослідного інституту педагогіки, завідував відділом методики математики цього наукового закладу.

Олександр Матвійович займався науковою роботою в галузі методики викладання математики. Він створив один із перших підручників пропедевтичного курсу геометрії — «Наочну геометрію» (1909), який витримав багато видань і був схвалений педагогічною громадськістю. У 1916 О. М. Астряб видав «Задачник із наочної геометрії». У 20-х роках вчений створює сам і разом з іншими авторами математичні задачники і підручники для радянської трудової школи. Олександру Матвійовичу належить ряд цінних методичних посібників для вчителів. За його участю і за його редакцією вийшло в світ багато оригінальних методичних посібників, спрямованих на поліпшення викладання математики в середній школі. Серед них такі, як «Теорія і методика розв'язування задач на побудову» (1940), «Методика стереометрії» (вид. 2, 1949), «Нариси з методики викладання систематичного курсу арифметики» (вид. 2, 1953). Остання праця удостоєна Міністерством освіти УРСР премії ім. К Д. Ушинського. О. М. Астряб брав також активну участь у громадсько-політичному житті республіки. Радянський уряд високо оцінив багаторічну працю видатного методиста Радянської України — нагородив його орденом Леніна.

Дяеякі твори:

Наглядная геометрия. К., 1909 [12 видань];

Задачник із наочної геометрії. К., 1923;

Курс опытной геометрии. П., 1923; Геометрія для трудшкіл. X., 1927; Як викладати геометрію в середній школі, ч. 1—2. X. — К., 1934;

Арифметична задача. К., 1941; Методика викладання математики в Українській РСР. В кн.: Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР. К., 1957.
Ващенко-Захарченко Михайло Єгорович

(12.11.1825 — 27.08.1912)
Російський математик, професор Київського університету (з 1868). Народився в дворянській сім'ї в с. Маліївці на Полтавщині. Математичну освіту здобув у Київському університеті і в Парижі, де в 1847 — 1848 слухав лекції Коші, Серре і Ліувілля. Наукові праці й педагогічна діяльність М. Є. Ващенка-Захарченка мали великий вплив на розвиток російської математичної культури, особливо сприяли піднесенню рівня викладання на фізико-математичному факультеті Київського університету. Його докторська дисертація «Ріманова теорія функцій складеної змінної» (1866) була однією з перших російських праць з теорії аналітичних функцій. Широко відомою в свій час була і його «Історія математики» (т. 1, 1883), в якій висвітлено розвиток математики в стародавні часи і в період середньовіччя, йому належить переклад «Начал» Евкліда з коментарями до них (1880). М. Є. Ващенко-Захарченко у праці «Символічне числення і застосування його в інтегруванні лінійних диференціальних рівнянь» дав уперше в Росії систематичний виклад операційного числення, яке відіграє тепер важливу роль у математиці. Опублікував також ряд посібників з елементарної й аналітичної геометрії, теорії визначників і вищої алгебри та інших математичних дисциплін. Наукова продукція М. Є. Ващенка-Захарченка, за неповними даними, досягає 6500 друкованих сторінок.
Вороний Георгій Феодосійович

(28.04.1868-20.11.1908)

Г.Ф. Вороний належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Г.Ф. Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах.

У Вороного всього шість великих і шість малих праць. Кожна з великих праць або капітальна в даній галузі, або відкриває велику ділянку досліджень; навіть кожна мала праця Вороного незвичайно оригінальна і часом по-новому спрямовує дослідження.

Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел. Поряд із Мінковським Вороний є творцем геометрії чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел.

Народився Г. Вороний у с. Журавка на Полтавщині (нині Чернігівська обл.). Його дід замолоду чумакував, а потім, придбавши невелику ділянку землі над річкою Удай, займався селянською справою. А батько вже пішов у науку – закінчив Київський університет і здобув ступінь магістра російської словесності. Георгій закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де „здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики”. Цього ж року він вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний факультет. Математика все більше захоплювала юнака. Він прагнув не тільки оволодіти вже здобутими знаннями, а й самому робити відкриття. Його щоденні логічні марафони у пошуках нових математичних істин доповнювала гра в шахи. Також його приваблювала музика. Георгій Вороний часто бував на симфонічних та камерних концертах, в оперному театрі. Проте, Георгій одержував з дому гроші тільки на сплату за гуртожиток, а на життя доводилося заробляти приватними уроками, які забирали багато сил і часу, відволікали майбутнього вченого від занять математикою.

Пройшовши 1889 року курс навчання, Г. Вороний залишився для вдосконалення своїх знань в університеті. 1894 року після успішного захисту магістерської дисертації його було призначено професором Варшавського університету. На цей час Г. Вороний був одружений з Ольгою Крицькою, яка стала його вірним супутником і порадником у житті.

З 1898 року Г.Ф. Вороний працював також у Варшавському політехнічному інституті. Під час революційних подій 1905 – 1907 років університет та політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Разом з групою професорів Георгія Феодосійовича направляють до Новочеркаська. Лише 1908 року професор Вороний знову повернувся до Варшави. Він був дуже хворим, але й далі, незважаючи на заборону лікарів, напружено працював. Одному зі своїх друзів він говорив: „...вони не знають, що означає для мене не займатися математикою. Лише моїй дружині відомо, що математика для мене - життя, все”.

Згодом Г.Ф. Вороного не стало. Поховали великого математика в рідному селі.
Гулак Микола Іванович

(25.05.1822—26.05.1899)
Російський громадський діяч, вчений і письменник. Народився на Полтавщині в дворянській сім'ї. Після закінчення юридичного факультету Дерптського університету був прийнятий на службу до канцелярії Київського генерал-губернатора. Микола Іванович Гулак був одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства, в якому разом з Тарасом Шевченком примикав до лівого, революційно-демократичного крила. У 1847 його заарештували в справі Кирило-Мефодіївського братства і засудили до ув'язнення. Три роки він провів у Шліссельбурзькій фортеці, а після цього його вислали до Пермі. Відбувши заслання, у 1859 оселився в Одесі, де викладав російську мову, географію і математику. Пізніше вчителював у Керчі, Ставрополі, Кутаїсі, Тифлісі. Гулак написав ряд праць, у тому числі два математичних твори: «Етюди про трансцендентні рівняння» (Одеса, 1852, французькою мовою) і «Спроба геометрії чотирьох вимірів» (Тифліс, 1877). В останній праці викладені елементи чотиривимірної евклідової геометрії, а також основні поняття неевклідових геометрій Лобачевського і Рімана. Перша частина цієї праці («Синтетична геометрія чотирьох вимірів») є першою монографією з чотиривимірної евклідової геометрії в російській літературі. У другій частині книжки («Розмова про простір») Гулак, указавши на несуперечливість неевклідових геометрій, висловив припущення, що реальний простір є простором Рімана. У «Міркуваннях» яскраво підкреслено заслуги М. І. Лобачевського в розвитку геометрії.
Євтушевський Василь Андріанович

(6.05.1836—23.09.1888)
Василь Андріанович Евтушевський народився в м. Полтаві. Закінчив Петербурзький університет (1861), потім педагогічні курси.

Протягом ряду років стояв на чолі викладання математики у військових учбових закладах. Був засновником багатьох педагогічних установ: головний діяч на Аларчинських жіночих курсах, з яких потім розвинулися Вищі жіночі курси; один із засновників Андріївських курсів для підготовки вчителів народних шкіл; активний член Петербурзького педагогічного товариства і з 1879 р.— його голова; інспектор учбової частини ради дитячих притулків.

З кінця 60-х років читав систематичні лекції для вчителів. Блискуча ерудиція Василя Андріановича завжди привертала численну аудиторію. З 1878 р. по 1882 р.— один із редакторів журналу «Народна школа». Талановитий популяризатор методу Грубе, що вніс в нього свої корективи. «Збірка арифметичних завдань» Евтушевського витримала більше 30 видань — понад мільйона екземплярів. Свої погляди на викладання початкової алгебри В. А. Євтушевський детально висловлює в спеціальній методичній праці разом із Глазиріним. Курс, який будують автори, ділиться на дві частини. Перша частина ставить завдання введення «мови алгебри»; перехід до буквених позначень від числових формул, узагальнення розв’язання задач з елементарними тотожними перетвореннями.

Друга частина відводиться рівнянням. Поняття рівняння автори також пов'язують із поняттям завдання. «Рівняння є рівність, що виражає зміст завдання», - говорять вони. Для пропедевтичного курсу подібне трактування рівняння є методично доцільним. На перших кроках алгебри не можна допускати, щоб рівняння існували окремо від завдань. Відділення рівняння від завдання поведе до формалістичної побудови курсу.

Автори роблять спробу елементарної класифікації завдань, що приводять до складання простих рівнянь, доступних для учнів на цьому ступені, зв'язок вправ на засвоєння «мови алгебри» із завданнями приводить їх до думки про педагогічну цінність розв’язання задач з буквеними даними.

Педагогічні погляди Євтушевського викликали багаточисельні суперечки, які сприяли розвитку інтересу до методики викладання математики в Росії.
Івахненко Олексій Григорович

( 30.03.1913 )
Олексій Григорович Івахненко народився 30.03.1913 р. у м.Кобеляки. Закінчив Ленінградський електротехнічний інститут (1938 ), доктор технічних наук, професор (1954 ). Працював у різних ВНЗ і НДІ, з 1962 р. – в інституті кібернетики АН УРСР, з 1944 також у Київському політехнічному інституті. Основні роботи з технічної кібернетики і теорії автоматичного управління. Розвинув теорію самоорганізації математичних моделей на ЕОМ для прогнозування і управління, а також теорію систем, що самоорганізовуються. Заслужений діяч науки УРСР (1972).
Кондратюк Юрій Васильович

( Шаргей Олександр Гнатович )

(1897-1942)
У 1997 р. ЮНЕСКО відзначала 100 – річчя з дня народження Ю. Кондратюка (О. Г. Шаргея), який на зорі минулого століття в деталях розрахував схему польоту космічного апарату на Місяць, його посадку і повернення на Землю.

«Траса Кондратюка» - так називається траса, якою перша людина висадилася на Місяць. Ім’я «Кондратюк» має один із місячних кратерів на його затемненому боці. Так само, як і цей кратер, досить довгий час у тіні залишалася доля Юрія Кондратюка – визначного вченого-самоука. Міжнародна академія астронавтики рекомендувала долучити його ім’я до 78 вчених світу, представлених у Міжнародному залі космічної слави (штат Нью-Мехіко, США).

Олександр Шаргей народився у Полтаві 21.07.1897 р.. Батьками його були студент Київського університету Ігнатій Бенедиктович Шаргей і його дружина Людмила Львівна, вроджена Шліппенбах (її шведський предок був полонений під Полтавою і приголублений Петром І). Мати померла рано. Батько одружився вдруге, але в 1910-му помер і він. Сашу виховувала бабуся. Сашко мав прекрасні успіхи в точних науках: на вступних іспитах до полтавської гімназії він показав такі знання, що його прийняли одразу на третій курс. Згодом він став одним із двох медалістів на весь курс.

Закінчивши гімназію із золотою медаллю, в 1916 році Шаргей поступає в Санкт-Петербурзький Політехнічний інститут. У квітні 1917 року він завершує роботу над першим твором, що мав назву «Петроградський рукопис» .

Але у розпалі Перша світова, Олександра мобілізують і направляють на Закавказький фронт. Там його і застав Брестський мир, але дорогою додому Шаргея мобілізували в офіцерський полк. Воював він недовго. Біла армія відступає, і Олександр втікає.

Притулком стало селище Малі Висці, де він працює кочегаром на хлібозаводі. В 1921 році у Малій Висці почали шукати колишніх офіцерів, буржуїв та інших «недобитків». Врятувати Олександра вирішує його мачуха і 19 серпня 1921 р. передає йому документи якогось Юрія Васильовича Кондратюка з Луцька, 1900 року народження, студента Київського університету, померлого 1 березня 1921 р.. Шаргей приймає рішення змінити ім’я. У жовтні 1921 р. Олександр Шаргей зникає з цього світу. У військкоматі прапорщик стає на облік як рядовий Кондратюк.

З 1919 року він працює над рукописами книг «Тим, хто буде читати, щоб будувати», «Про міжпланетні подорожі», «Завоювання міжпланетних просторів» (завершив у 1925 році). Вчений вивів основні рівняння руху ракети, обгрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць і повернення на Землю, висунув ідеї створення багатоступінчатої ракети і міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла для розгону ракети, а також енергозабезпечення Землі, застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос.

Понад 20 оригінальних ідей і розробок Шаргея – Кондратюка в галузі космонавтики і ракетобудування отримали високу оцінку вітчизняних та зарубіжних вчених.

Крапку в його житті поставила Друга світова війна. Влітку 1941 року московська проектно-експериментальна контора вітроелектростанцій, де працював Юрій Кондратюк (Шаргей), гуртом «добровільно» влилася в дивізію народного ополчення. Подальша доля винахідника, який лишив слід на Місяці, але не на Землі, достеменно невідома. Найімовірніше, Олександр Шаргей загинув взимку 1942 року.

Ляшко Іван Іванович

(09.09.1922)
Ляшко Іван Івановіч – академік АН України, доктор фізико-математичних наук, професор, Заслужений діяч науки України. Народився 9 вересня 1922 року в  селі Мацковці Лубенського району Полтавської області в  сім'ї селянина.

На його долю випали найбільш суворі випробування передвоєнних, військових і післявоєнних років. Майже 8 років, починаючи з 1940, він прослужив на Чорноморському флоті. Відразу після демобілізації в 1948 році командир зенітної установки лінкора "Севастополь" главстаршина І.І.Ляшко став студентом Київського вчительського інституту, який він закінчив всього за один рік. Працюючи вчителем в  с. Ставіще Київської обл., він заочно і також достроково закінчив у 1952 році Київський педагогічний інститут. Математичні здібності і виняткова працьовитість молодого фахівця привернули увагу відомих учених А.Ю.Ішлінського і Г.Н.Положего. І.І.Ляшко був запрошений в  аспірантуру механіко-математичного факультету Київського університету. Кандидатську дисертацію він захистив у 1955 році і був призначений асистентом кафедри математичної фізики механіко-математичного факультету. Після захисту в 1963 році дисертації на звання доктора фізико-математичних наук І.І.Ляшко по конкурсу посів посаду завідувача кафедрою математичної фізики (1964  р.), а в 1965 році був вибраний деканом механіко-математичного факультету. У 1969 році разом з  академіком В.М.Глушковим він створив перший в  країні факультет кібернетики, ставши його деканом і завідувачем кафедрою обчислювальної математики. З 1969 року впродовж 25 років І.І.Ляшко – голова Вченої ради з докторських і кандидатських дисертацій. У 1969 році І.І.Ляшко був вибраний членом-кореспондентом АН України, а в 1973 році – академіком АН України. З 1977 року – проректор з наукової роботи. З 1978 року – член Президії АН України. З 1978 по 1983 рік він обіймав посаду Голови республіканського правління і члена всесоюзного правління суспільства «Знання», а в 1980 році був вибраний членом президії Українського Республіканського комітету захисту миру. І.І.Ляшко – двічі лауреат Державної премії України, премії ім. Н.Н.Крилова, ряду державних нагород.

Основні наукові дослідження відносяться до  обчислювальної математики і кібернетики, зокрема, до  математичної теорії фільтрації. Він створив одну з найпотужніших в  СРСР наукових шкіл математичної теорії фільтрації. Наукові досягнення школи одержали визнання в  країні і за кордоном. І.І.Ляшко проводив величезну учбово-педагогічну роботу: читав і удосконалив декілька нормативних і спеціальних курсів. За  його участю видано більше 20 підручників і навчальних посібників, які неодноразово перевидавалися в багатьох країнах.
Митропольський Юрій Олексійович

(03.01.1917)
Юрій Олексійович Митропольський – відомий український і радянський учений в області математичної фізики, теорії нелінійних коливань і нелінійних диференціальних рівнянь.

Народився 3 січня 1917  року в селі Шишаки нині Гоголівського району Полтавської області. У 1932  році Ю.О. Митропольський екстерном закінчив 7-річну школу в Києві і поступив на роботу на Київський консервний завод. У 1938 закінчив 10-й клас середньої школи і в тому ж році поступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.

В період навчання дуже серйозно ставився до військових занять: у школі одержав значок «Ворошилівський стрілок» 2-го ступеня, а в університеті закінчив снайперські курси. В день початку Великої Вітчизняної війни Юрій Митропольський пішов у партком університету і заявив, що він — снайпер і просить направити його в діючу армію. Йому відповіли, що снайперських гвинтівок у них немає, але що за віком він підлягає мобілізації і необхідно чекати повістки з військкомату. 7 липня 1941  року Юрій був призваний в армію і направлений у місто Чугуїв у 39-й запасний автобронетанковий полк.

У жовтні 1941  року вийшов наказ наркома оборони С.К. Тимошенка про надання відпустки всім студентам інститутів 4-х і 5-х курсів для закінчення навчання з подальшим направленням їх у військові училища і військові академії. Митропольський попрямував до Казахстану, куди в місто Кзил-Орда був евакуйований Київський університет. У березні 1942  року Юрій Митропольський успішно склав всі іспити в Казахському державному університеті імені С.М. Кірова і був направлений в Рязанське артилерійське училище в місто Талгар, яке закінчив у березні 1943  року і в званні лейтенанта був направлений на Степовий фронт.

Після демобілізації з 1946  року Ю.О. Митропольський працює в Академії наук України в місті Києві. За цей час працював молодшим науковим співробітником (1946-1948), старшим науковим співробітником в Інституті будівельної механіки АН УРСР (1949-1951). З 1951  року трудився в Інституті математики АН УРСР: старший науковий співробітник (1951-1953), завідувач відділом (1953-1956), заступник директора з наукової роботи (1956-1958), директор інституту (1958-1988), почесний директор інституту (з 1988  року).

Одночасно з роботою в Інституті математики він очолював в президії АН УРСР ряд відділень: фізико-математичних наук (1961-1963), математики, механіки і кібернетики (1963-1982), математики і механіки (1982-1986), математики (1986-1990). З 1991  року Ю.О. Митропольський — радник президії Національної академії наук України.

Вся творча біографія Ю.О. Митропольського пов'язана в основному з розвитком теорії нелінійних коливань і диференціальних рівнянь. Результати цих досліджень узагальнені в 300 наукових публікаціях у вітчизняних і зарубіжних журналах, а також в 30 індивідуальних і колективних монографіях, серед яких виділяються: «Нестаціонарні процеси в нелінійних коливальних системах» (1955), «Асимптотичні методи в теорії нелінійних коливань» (1955), «Проблеми асимптотичної теорії нестаціонарних коливань» (1964), «Нелінійна механіка. Одночастотні коливання» (1997), «Метод усереднювання в нелінійній механіці» (1971) і ін. Наукові результати, одержані Ю.О. Митропольським увійшли до ряду фундаментальних вітчизняних і зарубіжних монографій, зокрема: «Вібрації в техніці» (1978), «Асимптотичні методи нелінійної механіки» (1969).

Ю.О. Митропольський — доктор технічних наук (1951), професор (1953), дійсний член Академії наук України (1961), дійсний член Академії наук СРСР (1984), дійсний член Наукового Товариства імені Т.Г. Шевченка у Львові (1992), іноземний академік-кореспондент Академії наук в Болоньї (Італія, 1971).

Одночасно з науковою і науково-організаторською роботою в Академії наук Ю.О. Митропольський багато років працював у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка доцентом (1949-1951), завідувачем кафедрою (1951-1953), професором кафедри диференціальних рівнянь (1954-1989), читав лекції і керував аспірантами, ним підготовлено 100 кандидатів і 25 докторів фізико-математичних наук.

За видатні наукові досягнення в 1986  році Указом Президії Верховної Ради СРСР Ю.О. Митропольський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Він удостоєний Ленінської премії (1965), Державної премії УРСР (1980), Державної премії України (1997), премій НАН України імені видатних академіків: Н.М. Крилова (1977), Н.Н. Боголюбова (1993), М.А. Лаврентьєва (1999). За цикл робіт «Асимптотичні методи нелінійної механіки» він відмічений Золотою медаллю імені А.М. Ляпунова (1986). У 1977  році президія Академії наук ЧРСР нагородила його срібною медаллю «За заслуги перед наукою і людством». Удостоєний звання Заслуженого діяча науки Української РСР (1967), почесного доктора Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка (1999), «Почесного Соросівського професора» Соросівського міжнародного добродійного фонду.

Герой Соціалістичної Праці Ю.О. Митропольський нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Вітчизняної війни II ступеня, Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, «Князя Ярослава Мудрого» V ступеня (1997), медалями.

Остапенко Андрій Олександрович

(01.01.1964)
Остапенко Андрій Олександрович народився в Полтаві 1.01.1964 р., закінчив фізико-математичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту за фахом вчитель фізики і математики в 1986 році. У тому ж році знімався у фільмі "Вчитель, якого чекають" (Київ науч.фільм, реж. У. Хмельницький). У 1988 році став лауреатом Першого Всесоюзного методичного фестивалю "Урок фізики-88".

Доктор педагогічних наук, Заслужений вчитель Кубані, заст. директора Азовського педагогічного ліцею Сіверського району Краснодарського краю, професор Єкатеринодарської духовної семінарії і Кубанського державного університету, член правління редакції "Народна освіта", член редакційно-експертних рад російських журналів "Шкільні технології", "Виховна робота в школі", "Шкільне планування", член редколегії газети "Православна Кубань". Автор більше 200 публікацій із педагогіки і психології.

Автор книги віршів "Літературні пристрасті фізика" (Краснодар, 1997) і авторського диска пісень "І вічним залишається очікування" (Ставрополь, 2002). Член Союзу літераторів України в секції "Поезія" з 1991 року.

Остроградський Михайло Васильович

(24.09.1801-01.01.1862)
М.В.Остроградський народився 24 вересня 1801 року на хуторі Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині. У дитинстві дуже полюбляв вимірювати, цікавився механізмами, міг годинами спостерігати за рухом крил водяного млина.

У дев'ять років Михайла влаштували у пансіон при Полтавській гімназії – Будинок виховання дітей бідних дворян для підготовки до гімназичного курсу. Восени 1810 року Михайло Остроградський став гімназистом. 1816 року, закінчивши три курси, залишив гімназію, щоб продовжити навчання в Харківському університеті.

У жовтні 1818 року у віці 17 років Остроградський закінчив університет достроково, отримавши атестат, де зазначалося, що він навчався алгебри й тригонометрії, криволінійної геометрії й цивільної архітектури, практичної геометрії, історії, географії, статистиці Російської держави, всесвітньої історії з дуже добрими, а військових наук, теорії функції, інтегрального і варіаційного числення, російської словесності – із найкращими успіхами. Під час навчання в університеті поведінку мав "добропорядну".

Вирішивши присвятити життя математиці, Михайло вирушає на навчання у Париж, де вiдвідує лекції з математичних дисциплін у Сорбоні та «Колеж де Франс» і надзвичайними обдарованнями швидко звертає на себе увагу.

Вже через два роки після приїзду Остроградського у Париж Коші у мемуарі "Про визначені інтеграли, взяті між уявними границями" (1825 р.) із похвалою відгукується про дослідження Остроградського, який користувався дружбою і підтримкою таких видатних математиків, як Пуассон, Попселе, Штурма, а у Лапласа був прийнятий як член сім’ї.

1826 року Остроградський подав Французькій академії наук свою першу наукову роботу "Мемуар про поширення хвиль у циліндричному басейні", високо оцінену Коші і надруковану у працях Академії.

У Парижі Михайло Васильович почав займатися педагогічною діяльністю: за рекомендаціями своїх учителів був запрошений викладачем математики до коледжа Генріха IV.

1828 року М.В.Остроградський виїжджає у Петербург, де його ім'я вже було широко відомим. Протягом 33-х років, до останніх днів життя, Остроградський був пов'язаний iз Петербурзькою Академією наук. 2 червня 1828 року Михайло Васильович прочитав доповідь, надруковану потім у працях Академії під назвою "Нотатки про інтеграл, що зустрічається в обрахунках притягання сфероїдів". У жовтні-листопаді представив в Академію ще дві праці: "Нотатки про визначені інтеграли" й "Нотатки із теорії теплоти", які стали підставою для обрання його 17 грудня 1828 року ад'юнктом Академії наук. Наступного року Михайло Васильович представляє Академії 4 праці з математичної фізики та механіки і розпочинає читати курс небесної механіки. Наукові досягнення Остроградського були високо оцінені Академією наук і закордонними вченими: 19 серпня 1830 р. його було обрано екстраординарним, а 21 грудня 1831 р. – ординарним академіком iз прикладної математики, 1834 року –членом Американської академії наук, 1841 р. – членом Туринської академії, 1856 р. – членом-кореспондентом Паризької академії наук.

Протягом зими 1829-1830 навчального року Остроградський прочитав декілька публічних лекцій iз математичної фізики і небесної механіки в Інституті Корпусу шляхів зв'язку. Лекції Остроградського відрізнялися багатством змісту і простотою викладу. Він читав цікаво, жваво, найскладніші речі викладав так просто і дохiдливо, що не зрозуміти було неможливо. Учні чекали його лекцій iз нетерпінням, бо Остроградський був ще й філософом, який умів підняти дух студентiв.

В останні роки свого життя Остроградський спільно iз французьким математиком і педагогом Ісааком Августом Блумом (1812-1877) пише твір "Роздуми про викладання", де головною метою освіти визначено підготовку молодого покоління до майбутньої практичної діяльності як "корисних і скромних діячів".

Автори "Роздумів" піддали різкій критиці методи викладання в сучасній їм школі за абстрактність, відірваність від практики, ігнорування індивідуальних якостей учнів. Вони показали необхідність зміни змісту і методів навчання, вірили у можливість докорінної реформи тогочасної школи, запропонували її конкретну програму.

На перший план висувається технічна освіта учнів. Для того, щоб увести "технічне навчання" у перші ж дні треба зробити викладання наук легким і приємним для дитини. Вивчення наук діти повинні почати у праці. Навчання, а особливо на перших його ступенях, має бути максимально активним, творчим і наочним (ліплення, вирізання літер, цифр).

Висловлювання Остроградського про наочність навчання на основі праці дітей у майстерні, способи її обладнання, методи систематизації і закріплення учнями отриманих знань за допомогою синоптичних таблиць і різних графічних робіт не тільки випередили тогочасну передову педагогічну думку, але й зберегли своє значення і цінність на довгі роки.

Учитель не повинен також забувати про естетичне виховання учнів. Ідея єдності виховання й навчання у працi "Роздуми про викладання" є наскрiзною. Автори "Роздумів" добре розуміли, що успіх реформи викладання залежить від наявності професiйно підготовлених учителів-ентузіастів.

"Роздуми про викладання", присвячені загальнопедагогічним питанням, вийшли друком в останній рік життя Остроградського і є підсумком його педагогічної діяльності.

Більше ніж тридцять років продовжувалася плiдна педагогічна діяльність Остроградського в різних навчальних закладах Петербурга – цивільних і військових, вищих і середніх. Учений викладав теоретичну механіку і майже всі математичні курси.

Улітку 1861 року під час перебування на відпочинку в Генералівці здоров'я Остроградського погіршилося. Після операції Михайло Васильович став почувати себе краще, навіть почав думати про поїздку до Петербурга. Ні лікарі, ні рідні не змогли відмовити його від подорожі, і тільки нове загострення хвороби змусило Остроградського звернутися до лікарів у Харкові.

Збираючися в дорогу (10 листопада), він навіть глузував зі своєї хвороби. Не хотілося довго прощатися з рідними, тому Михайло Васильович тихо вийшов у двір, сів у карету і поїхав. За день він зупинився у Полтаві в Старицького з наміром поїхати у Петербург, а не в Харків. Дружина господаря, звернувши увагу на хворобливий вигляд ученого, наполягла на зустрічі з лікарем, і Остроградський зостався у Полтаві.

Минуло близько двох тижнів, і хворому стало краще. Проте 7 грудня у Михайла Васильовича було виявлено ознаки паралічу легень, а 1 січня 1862 року (20 грудня за старим стилем) о 12 годині ранку великого вченого не стало.

В останні хвилини життя, вже перебуваючи на смертному одрі, Остроградський попрохав родича принести папір та олівець і швидко, як бувало і раніше при появі важливої ідеї, сказав: "Пиши! Пиши скоріше...!" Але в цей момент голос обірвався…
Писаренко Георгій Степанович

(12.11.1910 )
Георгій Степанович Писаренко народився 12.11.1910 р. у Полтаві. Закінчив Горьківський індустріальний інститут (1936). Доктор фізико–математичних наук (1948), професор (1956). Працював у різних НДІ АН УРСР, з 1966 – в інституті проблем прочності АН УРСР (директор), з 1970 – віце-президент АН УРСР. Основні роботи з механіки твердого тіла, прикладної математики і математичних методів в механіці. Підготував понад 90 кандидатів і докторів наук. Заслужений діяч науки УРСР (1969). Державна премія СРСР (1983). Державна премія УРСР (1969, 1980).
Сергієнко Іван Васильович

(13.08.1936)
Академік – секретар відділення інформатики НАН України; член президії НАН України; директор інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова; генеральний директор Кібернетичного центру НАН України.

Народився в 1936 р. в с. Білоцерківці поблизу Пирятина. У1954 р. закінчив із золотою медаллю середню школу. До Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка був прийнятий одразу на два факультети: філологічний і механіко-математичний. Трохи повагавшись, обрав математику. Закінчивши у 1959 р. механіко-математичний факультет, безперервно працює в Інституті кібернетики Національної академії наук України.

З 1964 р. – кандидат, а з 1972 р. – доктор фізико-математичних наук, професор. Одночасно з 1972 р. – професор кафедри обчислювальної математики КДУ ім. Т.Г.Шевченка.

З 1994 р. – завідувач кафедри теоретичної кібернетики та методів системного управління Московського фізико–технічного інституту, з 2001 р. – завідувач кафедри автоматизованих систем обробки інформації та управління КПІ.

У 1978 р. обраний членом – кореспондентом , а в 1988 р. – академіком НАН України.

Спеціаліст у галузі математичної кібернетики, обчислювальної математики, теорії оптимізації, системного аналізу і математичного моделювання, математичного забезпечення ЕОМ і автоматизованих систем керування та обробки даних, теорії штучного інтелекту. У цих наукових напрямах опублікував близько 400 наукових праць, у т. ч. 17 монографій; підготував 14 докторів та 59 кандидатів наук.

Голова національного комітету України з інформатики. Голова Наукової ради з проблеми «Кібернетика» при президії НАН України – перший заступник голови консультативної ради з питань інформатизації при ВР України, головний редактор міжнародного наукового журналу « Кібернетика і системний аналіз».

Заслужений діяч науки і техніки, тричи лауреат Державних премій України (1972, 1993, 1999), лауреат Державної премії СРСР (1981), премії Ради Міністрів СРСР (1982), премії НАН ім. В.М.Глушкова (1986), С.О.Лебедєва (1997) та В.С.Михалевича.

Нагороджений орденом Дружби народів, двома орденами «За заслуги», почесними відзнаками.

Тумаркін Лев Абрамович

(1904 – 1974)
Лев Абрамович Тумаркін народився в 1904 р. у місті Гадячі. Все його творче життя було пов’язане з Московським університетом, який він закінчив у 1925 році. З 1929 р. він аспірант, потім викладач, а з 1932 р. – професор. Л.А.Тумаркін дуже рано заявив про себе як математик – його перші блискучі результати в топології (насамперед у теорії розмірності) були отримані ще в студентські роки.

З 1935 по 1939 р. він був деканом механіко–математичного факультету МДУ. Як декан Тумаркін багато зробив для факультету, і багато рис у теперішньому вигляді механіко – математичного факультету склалися саме під час його деканства. При особистій його участі закладався фундамент у систему навчання, що згодом зробила факультет одним із ведучих у світі центрів підготовки математиків і механіків.

Помер Л.А.Тумаркін в 1974 році.
Шкіль Микола Іванович

(13.12.1932)
Микола Іванович Шкіль народився 13.12.1932 р. у с. Бурбино Полтавської області. Закінчив Київський педагогічний інститут (1958). Доктор педагогічних наук (1968), професор (1970). З 1958 р. працює в Київському педагогічному інституті (нині – Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, з 1973 – ректор). Член – кореспондент АПН СРСР (1982). Автор 250 наукових робіт, серед яких 10 монографій, 19 підручників і посібників з математики для ВНЗ, СПТУ, загальноосвітніх шкіл і шкіл з поглибленим вивченням математики.

Головний напрямок його наукових досліджень – асимптотичні методи в теорії диференціальних рівнянь.
Яковлєв Віталій Павлович

(22.11.1935)
Народився 22 листопада 1935 р. в м. Полтаві.

У 1959 р. закінчив МФТІ за фахом радіофізика.

Посада в РДУ нафти і газу ім. І. М. Губкіна – професор кафедри вищої математики з 1993 р.

Професійна діяльність: молодший, старший науковий співробітник Радіотехнічного інституту АН СРСР (1960–1979); завідувач відділом (1979–1989), завідувач лабораторією НВО «Планета» (1989–1993); доцент МФТІ (за сумісництвом) (1964–1979); професор Московського університету споживкооперації (за сумісництвом) (1990–1993).

Кандидатська дисертація «Застосування теорії цілих функцій до дослідження діаграм спрямованості антен», Радіотехнічний інститут АН СРСР (1963); докторська дисертація «Синтез і аналіз лінійних систем і сигналів з фінітним спектром», МФТІ (1970).

Член експертної ради з електроніки ВАК Росії (1965); член редколегій журналів «Зарубіжна радіоелектроніка» (1970), «Електромагнітні хвилі і електронні системи» (1985).

Автор 100 наукових робіт.

Читав лекції з вищої математики, статистичного моделювання.

Підготував 8 кандидатів наук і був науковим консультантом докторської дисертації.

Нагороджений медаллю «Ветеран праці» (1979)
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Програма: «Цікаве про математику»
Розпочинається з першого дня І відбувається на протязі всього тижня в школі, таким чином, щоб її зміг подивитися кожен бажаючий....

Значення міжнародних конгресів математиків для становлення математики як науки
Гільберта. І дійсно, міжнародне співтовариство математиків потратило протягом цього сторіччя великі зусилля в пошуках розв’язків...

Мета: Зацікавити учнів математикою, вста­новлюючи зв'язки між математикою...
Оформлення: велике ігрове поле «Морський бій» із закритими клітинками, в яких заховані вода (запитання), кораблі, міни; малі ігрові...

Академічний рівень
Побудова графіків функцій за допомогою геометричних перетворень відомих графіків функцій

Ця хрестоматія перший в історії освіти України навчальний посібник,...
Розраховано на студентів гуманітарних спеціальностей, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів, усіх, хто прагне долучитися...

Всеукраїнський студентський архів
Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона...

Реферат на тему: “ Києво Могилянська академія”
Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона...

Калина О.Є.«Історична Вознесенщина»: Історико-хронологічний нарис...

Тема: Лінійне рівняння з однією змінною
Мета: Опанувати необхідну теоретичну І практичну частину математичних знань про лінійні рівняння, вдосконалити навички використання...

Закон України «Про освіту»
Департамент освіти І науки Хмельницької обласної державної адміністрації надсилає до відома та використання в роботі методичні рекомендації...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

a.lekciya.com.ua
Головна сторінка